Ідея побудови театру виникла у графа С.Скарбека ще у 1818 році.
У 1834 році він отримав дозвіл на початок безпосередніх робіт по підготовці будівництва, яке тривало упродовж 1836-1842 років. Офіційне відкриття театру відбулось 29 березня 1842 року.
Заповітом з 1843 року Станіслав Скарбек дарує будинок театру місту. З 1900 до 1939 року приміщення театру використовувалось у різних цілях (як філармонія, кінотеатр). За цей час воно зазнало кількох реконструкцій. Остання реконструкція відбувалась у воєнний період 1941-1944 років.
З 1944 року у цьому приміщенні постійно працює трупа театру ім.М.Заньковецької.
Народження театру. 1917-1921
Історія мистецьких подій, як і будь-яке художнє явище, невіддільне від тих суспільно-політичних реалій, в яких вони відбуваються. В першу чергу це стосується такого широкопластового духовного вияву як театр.
У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році Україну та її столицю Київ залив справжній вибух національної художньої активності, в якому домінуючою була нова театральна заява.Володимир Винниченко
У рамках цих подій при Троїцькому народному домі в Києві зорганізовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В.Винниченко.
Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України - Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І.Мар'яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л.Ліщинська, Г.Борисоглібська, К.Лучицька, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, режисери М.Вороний, Г.Гаєвський, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, музиканти О.Кошиць, В.Верховинець, художники М.Бойчук, В.Кричевський.
Панас Саксаганський народний артист СРСР16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В.Винниченка "Пригвождені". Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.Варвара Любарт народна артистка СРСР
Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру. В склад трупи входять провідні українські митці - М.Заньковецька, В.Любарт, О.Полянська, Г.Маринич, Б.Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П.Саксаганського працював до 1922 року.
Театр у мандрах. 1922-1931Марія Заньковецька перша народна артистка України, патронеса театру
Олександр Корольчук фундатор театруПочаток 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.М.Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О.Корольчук та Б.Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об'єднання.
Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього "мандрівного" періоду актори театру відвідали близько ста об'єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т.д.
У репертуарній афіші були "Гайдамаки Т.Шевченко, "Лихоліття" Г.Хоткевича, "Чорна рада" С.Черкасенка, "Розбійники" Ф.Шиллера, "Ревізор" М.Гоголя, "Тартюф" Ж.Б.Мольєра, "97" М.Куліша, "Отелло" В.Шекспіра, "Мірандоліна" К.Гольдоні, "Примари" Г.Ібсена, "Мазепа" Ю.Соловацького, "Р.У.Р." К.Чапека тощо.Борис Романицький народний артист СРСР
Не дивлячись на складний і драматичний період 1920-30-х років, коли театральне мистецтво перебувало під пресом жорстокого ідеологічного контролю, митцям вдавалось творити речі справжнього мистецтва, що викликало як прихильні відгуки критиків, так і наступну зміну статусу театру.
Запорізький період. Військові лихоліття. 1922-1931
З 1931 року театр ім. М.Заньковецької набуває державний статус, отримуючи стаціонарну прописку в Запоріжжі. Саме тут концентрувалась прогресивна тогочасна науково-технічна думка в будові Дніпрогесу та всезагальній індустріалізації. Зрозуміло, що і на театральний репертуар був накладений відповідний відбиток. Тому-то одними із перших вистав стали п'єса Г.Кобеця "Гута" та "Комуни в степах" М.Куліша, де піднімались властиво соціалістичні проблеми.Володимир Данченко народний артист України
Поступово цей ейфорійно-комуністичний напрям вдалось дещо стишити, і глядачі з приємністю відвідували "Доходне місце" О.Островського, "Весілля Кречинського" О.Сухово-Кобиліна, "Марусю Чурай" І.Микитенка, а також відновлені постановки "Мартин Боруля" І.Карпенка-Карого, "Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці" М.Старицького, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського.Василь Яременко народний артист СРСР
Взагалі запорізький період відзначився рядом визначних здобутків при постановці творів світової та національної класики. Завдяки натхненній і самовідданій праці у золоту спадщину української культури ввійшли драматичні твори І.Кочерги, І.Микитенка, О.Левади тощо. В процесі роботи підтверджували чи здобули визнання актори Б.Романицький, В.Любарт, В.Яременко, В.Данченко, В.Полінська, режисери І.Богаченко, В.Харченко, композитор О.Радченко, художники Ф.Нірод, Ю.Стефанчук.Віра Полінська народна артистка України
Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. В силу цієї ситуації колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір. Тут в стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. Не дивлячись на відповідну військово-ідеологічну спрямованість вистав того часу, група однодумців з успіхом поновила окремі вистави українського національного репертуару, які демонструвалися в містах і містечках регіону, збираючи числену і вдячну аудиторію.Борис Тягно народний артист України
В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Окрім того на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи, лікарні.
В цих воєнних умовах вдалося зберегти практично весь основний кістяк театру, перед яким вже з 1944 року розпочиналась нова історія.
Львівський період. 1922-1931театр Скарбека 1900 рік
Несподіваний поворот у долі театру ім.М.Заньковецької приніс 1944 рік. Урядовим рішенням колектив було переведено на постійну працю у древній Львів.Володимир Максименко народний артист України
До галицької столиці переїхали практично всі провідні митці - Б.Романицький, В.Яременко, В.Любарт, Н.Доценко, Ф.Гаєнко, К.Губенко, П.Голота, І.Овдієнко, Н.Половко, І.Слива, М.Пенькович, О.Писаревський, В.Данченко, В.Максименко, В.Полінська, режисери - В.Івченко, В.Харченко, художник - Ю.Стефанчук, композитор - О.Радченко. Згодом до трупи були запрошені місцеві актори І.Рубчак, Л.Кривицька. Прийшла в трупу талановита молодь - В.Аркушенко, Г.Босенко, О.Гай, Б.Мірус, К.Хом'як, Л.Каганова, С.Стадниківна та Я.Геляс.Леся Кривицька народна артистка України
Надія Доценко народна артистка СРСР50-ті роки позначилися творчим зростанням колективу, дякуючи головному режисеру Б.Тягну та режисеру В.Івченку. В репертуарі з'явились вистави: "Вій вітерець" Я.Райніса, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, "Лісова пісня" Л.Українки, "Гамлет" В.Шекспіра та "Фауст і смерть" О.Левади. Поряд працювали молоді режисери А.Ротенштейн та А.Горчинський. Успіх разом з акторами розділили режисери О.Ріпко, С.Сміян, М.Гіляровський, С.Данченко, В.Опанасенко, сценограф М.Кипріян, який ось уже 40 років є головним художником театру, а також завідуючий трупою Ю.Турчин, який працює з 1950 року.Олекса Ріпко заслужений діяч мистецтв України, режисер
60-ті роки театр поповнили талановиті актори В.Сумський, Г.Опанасенко, Б.Кох, Б.Антків, О.Гринько, В.Глухий, Л.Кадирова, Б.Ступка, С.Максимчук, В.Розстальний, Г.Плохотнюк, А.Корнієнко, Б.Козак, В.Коваленко, Ю.Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф.Стригуна та Т.Литвиненко.
Володимир Аркушенко народний артист України70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С.Данченка, в трупу влилися свіжі сили. П.Бенюк, Є.Федорченко, Г.Шумейко, А.Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.
В 1972 році театру було присвоєно звання "академічного".
В.кінці 70-х трупу поповнили молоді актори: О.Бонковська, О.Гуменецька, Д.Зелізна, Г.Давидова, Л.Лев, В.Сікорський, Я.Юхницький, В.Яковенко, Л.Боровська, І.Бернацький, Л.Нікончук, Т.Бобеляк.
80-ті роки для заньківчан були важкі, але вистави режисерів А.Бабенко та А.Кравчука тримали високий рівень майстерності.Ганна Босенко заслужена артистка України
У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф.Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.
Театр у незалежній Україні. 1991-2002
Становлення, чи правдивіше відновлення незалежності Української держави, що прийшло в 1991 році, відбулося вибухово. Ейфорія та розгубленість ішли поруч. Хвиля піднесення національної культури вимагала не лише нових нетрадиційних виразів, але і адекватної реакції публіки.
В цей непростий, перехідний період керівництво театру ім.М.Заньковецької вибрало можливо одне з найкращих рішень. Воно відкрило свої серця і двері для різних груп та об'єднаннь, розгорнуло широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволило найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.
Не вдаючись в деталі зауважимо, що театр попри зрозуміло професійно-фахову роботу став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв.
Вистави останнього десятиліття підняли творчий і мистецький рівень заньківчан: "Гайдамаки" за Т.Шевченком, "Безталанна" І.Карпенка-Карого, "Маруся Чурай" Л.Костенко, "Павло Полуботок" К.Буревія, "Ой, радуйся, земле..." (вертеп), "Народний Малахій" М.Куліша, "Ісус, Син Бога Живого" В.Босовича, "Ромео і Джульєтта" та "Гамлет" В.Шекспіра, "Шаріка" і "Гуцулка Ксеня" Я.Барнича, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Дядя Ваня" А.Чехова, "Ідіот" Ф.Достоєвського, трилогія "Мазепа" Б.Лепкого (інсценізація Б.Антківа), "Андрей" В.Герасимчука, "Пролітаючи над гніздом зозулі" Д.Васермана, "У неділю рано зілля копала" О.Кобилянської, "Коханий нелюб" Я.Стельмаха, "Неаполь - місто попелюшок" Н.Ковалик, "Мадам Боварі" Г.Флобера, "Криваве весілля" Г.Лорки, "УБН" Г.Тельнюк.
Неоднозначна реакція критики і публіки на ці речі є яскравим виявом демократії і свободи, що панує в творчих майстернях львівської Мельпомени.
Хвиля піднесення приводить до театру таких акторів, як Я.Мука, С.Глова, Р.Біль, Н.Лань, І.Швайківська, Т.Жирко, О.Гарда, І.Гаврилів, Р.Мервінський, О.Кузьменко, М.Максименко, В.Щербань, Л.Остринська, О.Самолюк, Н.Лісова, О.Огородник, О.Сікиринський, Я.Кіргач, Н.Шепетюк.
За минулі роки розширився гастрольний діапазон театру: Великобританія, Канада, США, Польща, Словаччина.
В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Успевает всюду тот, кто никуда не торопится - Михаил Булгаков